Головна » Файли » Мої файли

Причини батьківських помилок
02.03.2013, 16:11

Про причини батьківських помилок мова піде про те, що ще сприяє виникненню деструктивної моделі виховання дитини в сім'ї.

Отже, чергова помилка - це так званий страх втрати дитини, характерний в першу чергу для тих батьків, чиї дітки через обставини появи на світ або стани здоров'я змусили їх не просто неабияк похвилюватися, але у буквальному розумінні пережити страшне. Навіть якщо потім усе налагодиться, батьки перебільшують крихкість, безпорадність і хворобливість дитини. Ну а вже якщо ні.

Пишним кольором цвіте виховання за типом «пуп землі» або «дріб'язкова гіперопіка», коли дитині кроку ступити не дають без контролю і постійних цінних вказівок. Нерідко усе це переростає у варіант надмірно розширеної сфери батьківських почуттів, коли дитина в сім'ї - «це наше усе».

Дитина у такому разі зростає абсолютно непристосованою до життя: людині «з особливостями» або із слабким здоров'ям як нікому іншому потрібні сильний характер, воля, цілеспрямованість, самостійність - і ось саме цих головних активів його якраз і позбавляють батьки подібною виховною тактикою.

Ще одна батьківська біда - невпевненість у власних виховних здібностях. Нерідко цим страждають якраз діти занадто авторитарних пап і мам, які усе життя вважають себе не має права когось учити через свою нікчемність, невмілість, недорослість.

Часто цим грішать не лише тривожні і недовірливі люди, але і надмірно ліберально налагоджені, рефлексуючі, схильні до самокопанию. Діти миттєво намацують слабке місце такого дорослого (комплекс провини), сідають на шию, звішують ніжки і починають ними натхненно базікати.

В результаті рівень вимог до дітей нижчий розумної межі, а нерідко справа ще і ускладнюється потураючим вихованням за типом «кумира» : батько поступається пальмою першості дитині, і той стає фактичним головою сім'ї. «Мінімум вимог - максимум прав» - така модель здатна знівечити навіть самий хороший спочатку характер.

Зустрічається також і проекція на дитину тих якостей, які батько відкидає в самому собі. Як наслідок - стосунки складаються за типом емоційного відкидання і навіть жорстокого поводження - тобто від простого неприйняття власного «дзеркального віддзеркалення», до спроб «випалити з нього це розжареним залізом». Це може бути що завгодно: лінь, агресивність, нестриманість, тугодумие, нерішучість. Не признаючись самому собі в наявності подібних недоліків, батько з великим негативом відноситься до них у інших, і особливо важко йому бачити усе це у власній дитині.

Логіка подій така: якщо батько з цією якістю бореться - значить, воно йому самому не властиве. Чом би не так! Приміром, з усіх відомих мені проповідників тверезого способу життя найбільш красномовними завжди бували татки, які і самі неабияк «вживали»...

Характерні фрази: «я тебе виведу на чисту воду», «я з тебе цей дур-то виб'ю»! Звичайно, ні про яку довіру і повагу до дитини, і тим більше про презумпцію невинності, і в таких випадках не йдеться.

Наступна причина - нерозвиненість батьківських почуттів. Найбільш характерними проявами такого відношення також є байдужість, емоційна холодність по відношенню до дитини (відкидання), жорстоке поводження.

Причини таких ситуацій різні. Найчастіше такий батько і сам свого часу недоотримав тепло, ласки і людського відношення - звідки ж взятися батьківській любові, якщо людина на собі не відчула, що ж це, власне, таке?

Разом з цим можуть бути і інші причини: банальний егоїзм або ж просто занадто юний вік (з роками батьківська прихильність у більшості випадків посилюється, тому не даремно народилися твердження про те, що «младшенькие - любименькие», і що онуків завжди любить більше, ніж дітей).

Нерідко також через специфіку своєї психіки людина буває настільки занурений у свій світ і зациклений на своїх почуттях і переживаннях, що йому просто не до дитини.

Зовні таке відношення помітно не завжди, проте такі батьки завжди підкреслюють, що «важка шапка Мономаху», і що батьківство - тяжкий тягар. А жінки такого типу прагнуть в першу чергу влаштувати своє особисте життя або кар'єру. Дитина у них завжди навіть не на другому, а на третьо-п'ято-десятому місці після чоловіків, роботи, хобі, друзів і інших життєвих інтересів.

І остання причина неадекватного розвитку подій - перевага в дитині дитячих якостей. Такі батьки були б щасливі, якщо б їх дитиною був Пітер Пен - тут би сторони цілком знайшли один одного. Цей казковий герой, як відомо, боявся стати дорослим, ну а батьки подібного типу бояться дорослішання своїх дітей.

Нерідко батьки частково усвідомлюють проблему і чесно говорять, що маленькі дітки їм подобаються куди більше, ніж що підросли. Нерідко це є наслідком психологічної травми : приміром, якщо в сім'ї народився малюк і старша дитина був різко відсунутий на другий план, то у нього на все життя фіксується, що старшою, «більшою дитиною», бути зовсім не здорово.

Ці батьки до останнього не відпускають чадо від своєї спідниці, для них він «ще маленький» завжди: і коли йде вперше в перший клас, і коли закінчує школу, і коли одружується, і коли народжує власних дітей. Стиль виховання у таких батьків - переважно симбіотичний. Вони дуже тривожні, не в змозі «порвати пуповину» і іноді так накручують її навколо шиї власної дитини, що тому у буквальному розумінні нічим дихати від такої турботи.

У підлітковому віці батьки не розглядають свою дитину, що підросла, як дорослого, не наділяють його відповідними повноваженнями і правами, тому саме тут виникає «недовантаження» обов'язків і «недобір» прав - в результаті формується інфантильна особа.

 

Категорія: Мої файли | Додав: Olga
Переглядів: 170 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: