Головна » Файли » Мої файли |
02.03.2013, 16:11 | |
Про
причини батьківських помилок мова піде про те, що ще сприяє виникненню
деструктивної моделі виховання дитини в сім'ї.
Отже, чергова помилка - це так званий страх втрати дитини,
характерний в першу чергу для тих батьків, чиї дітки через обставини появи на
світ або стани здоров'я змусили їх не просто неабияк похвилюватися, але у
буквальному розумінні пережити страшне. Навіть якщо потім усе налагодиться,
батьки перебільшують крихкість, безпорадність і хворобливість дитини. Ну а вже
якщо ні. Пишним кольором цвіте виховання за типом «пуп землі» або
«дріб'язкова гіперопіка», коли дитині кроку ступити не дають без контролю і
постійних цінних вказівок. Нерідко усе це переростає у варіант надмірно
розширеної сфери батьківських почуттів, коли дитина в сім'ї - «це наше усе».
Дитина у такому разі зростає абсолютно непристосованою до життя:
людині «з особливостями» або із слабким здоров'ям як нікому іншому потрібні
сильний характер, воля, цілеспрямованість, самостійність - і ось саме цих
головних активів його якраз і позбавляють батьки подібною виховною тактикою. Ще одна батьківська біда - невпевненість у власних
виховних здібностях. Нерідко цим страждають якраз діти занадто
авторитарних пап і мам, які усе життя вважають себе не має права когось учити
через свою нікчемність, невмілість, недорослість. Часто цим грішать не лише тривожні і недовірливі люди, але і
надмірно ліберально налагоджені, рефлексуючі, схильні до самокопанию. Діти
миттєво намацують слабке місце такого дорослого (комплекс провини), сідають на
шию, звішують ніжки і починають ними натхненно базікати. В результаті рівень вимог до дітей нижчий розумної межі, а
нерідко справа ще і ускладнюється потураючим вихованням за типом «кумира» :
батько поступається пальмою першості дитині, і той стає фактичним головою
сім'ї. «Мінімум вимог - максимум прав» - така модель здатна знівечити навіть
самий хороший спочатку характер. Зустрічається також і проекція на дитину тих якостей, які
батько відкидає в самому собі. Як наслідок - стосунки складаються за
типом емоційного відкидання і навіть жорстокого поводження - тобто від простого
неприйняття власного «дзеркального віддзеркалення», до спроб «випалити з нього це
розжареним залізом». Це може бути що завгодно: лінь, агресивність,
нестриманість, тугодумие, нерішучість. Не признаючись самому собі в наявності
подібних недоліків, батько з великим негативом відноситься до них у інших, і
особливо важко йому бачити усе це у власній дитині. Логіка подій така: якщо батько з цією якістю бореться - значить,
воно йому самому не властиве. Чом би не так! Приміром, з усіх відомих мені
проповідників тверезого способу життя найбільш красномовними завжди бували
татки, які і самі неабияк «вживали»... Характерні фрази: «я тебе виведу на чисту воду», «я з тебе цей
дур-то виб'ю»! Звичайно, ні про яку довіру і повагу до дитини, і тим більше про
презумпцію невинності, і в таких випадках не йдеться. Наступна причина - нерозвиненість батьківських почуттів.
Найбільш характерними проявами такого відношення також є байдужість, емоційна
холодність по відношенню до дитини (відкидання), жорстоке поводження. Причини таких ситуацій різні. Найчастіше такий батько і сам
свого часу недоотримав тепло, ласки і людського відношення - звідки ж взятися
батьківській любові, якщо людина на собі не відчула, що ж це, власне, таке? Разом з цим можуть бути і інші причини: банальний егоїзм або ж
просто занадто юний вік (з роками батьківська прихильність у більшості випадків
посилюється, тому не даремно народилися твердження про те, що «младшенькие -
любименькие», і що онуків завжди любить більше, ніж дітей). Нерідко також через специфіку своєї психіки людина буває
настільки занурений у свій світ і зациклений на своїх почуттях і переживаннях,
що йому просто не до дитини. Зовні таке відношення помітно не завжди, проте такі батьки
завжди підкреслюють, що «важка шапка Мономаху», і що батьківство - тяжкий
тягар. А жінки такого типу прагнуть в першу чергу влаштувати своє особисте
життя або кар'єру. Дитина у них завжди навіть не на другому, а на
третьо-п'ято-десятому місці після чоловіків, роботи, хобі, друзів і інших
життєвих інтересів. І остання причина неадекватного розвитку подій - перевага
в дитині дитячих якостей. Такі батьки були б щасливі, якщо б їх дитиною
був Пітер Пен - тут би сторони цілком знайшли один одного. Цей казковий герой,
як відомо, боявся стати дорослим, ну а батьки подібного типу бояться
дорослішання своїх дітей. Нерідко батьки частково усвідомлюють проблему і чесно говорять,
що маленькі дітки їм подобаються куди більше, ніж що підросли. Нерідко це є
наслідком психологічної травми : приміром, якщо в сім'ї народився малюк і
старша дитина був різко відсунутий на другий план, то у нього на все життя
фіксується, що старшою, «більшою дитиною», бути зовсім не здорово. Ці батьки до останнього не відпускають чадо від своєї спідниці,
для них він «ще маленький» завжди: і коли йде вперше в перший клас, і коли
закінчує школу, і коли одружується, і коли народжує власних дітей. Стиль
виховання у таких батьків - переважно симбіотичний. Вони дуже тривожні, не в
змозі «порвати пуповину» і іноді так накручують її навколо шиї власної дитини,
що тому у буквальному розумінні нічим дихати від такої турботи. У підлітковому віці батьки не розглядають свою дитину, що
підросла, як дорослого, не наділяють його відповідними повноваженнями і
правами, тому саме тут виникає «недовантаження» обов'язків і «недобір» прав - в
результаті формується інфантильна особа. | |
Переглядів: 362 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0 | |